Вспомним, люди, всё былое
Сорок пятого весны.
Время было не простое
Для истерзанной страны.
Под усиленным давленьем
Огрызался лютый враг,
Но на запад шло движенье –
И захвачен был рейхстаг.
Что посеял враг на поле,
То с избытком всё пожал,
Побеждённых принял долю
И с позором битву сдал.
Был тот день девятый мая,
Побеждён фашистский строй,
Глас победы, не стихая,
Проносился над землёй.
В верх бросали люди шапки,
Всё, что было под рукой,
Обнимались все в охапку,
Каждый был, как брат, родной.
Как одна семья сплотились,
Праздник был один для всех,
Всюду возгласы носились,
Где - «ура», где плач, где смех…
_________
Вспомним то лихое время
В полыхающем огне,
Будем сеять мира семья,
Преграждая путь к войне.
Извлекайте все народы
С прошлых лет себе урок,
Чтобы в будущие годы
Не сгубил вражды порок.
Враждовать совсем не в пору,
Лучше - дружба, мир и труд,
Экстремизм любой к позору
Пусть осудит честный люд.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 3217 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слова, слова.. - Людмила Дещенко "Говорю же вам, что за всякое праздное слово, какое скажут люди, дадут они ответ в день суда: ибо от слов своих оправдаешься и от слов своих осудишься". Матф.12:36-37
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
